ИЗ ПРОИЗВЕДЕНИЙ ВИТАЛИЯ СИМОНОВСКОГО

П. Бутурлін

Над степом височить гора-могила.
В ній знов земне – у єдності земної,
Лише в незламному її спокої
Знайшла свій спокій змученая сила.

Поеми ж підняли нетлінні крила
І пристрастні, як вітер над горою,
Вікам несуть сіль правди дорогої,
Яка в минулому серця будила.

Схились, мандрівнику, молись сумлінно!
Душі тут добре в радості природній,
Хоча від сліз стають важкими вії.

Навкруг – блакитні далі України,
Внизу Дніпро – спокійний, повноводний,
Тут – хрест, тут – знак страждання і надії.

Переклад з російської В. Симоновського,
2003